Вступ
Актуальність теми. З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування покликані стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.
Процес розбудови української держави, її майбутнє залежить від того, якими будуть її громадяни – сьогоднішні учні, наскільки у них будуть сформовані активна життєва позиція, національна самосвідомість, моральність, готовність до творчої праці, незалежно від професії і роду занять, на благо рідної держави. 
Сучасна школа є могутнім фактором виховання молоді, формування її життєвих компетентностей і орієнтирів, духовності, моральності, національної гідності і патріотизму. 
У реалізації завдання виховання національної самосвідомості в учнів загальноосвітніх шкіл одне із найважливіших місць належить історії України. Уроки історії мають давати учням необхідні приклади відваги і мужності наших предків, які самовіддано боролися за національну незалежність, виховувати почуття поваги до героїчного минулого нашої Батьківщини, почуття гордості за приналежність до українського народу, сприяти залученню учнівської молоді до розбудови своєї держави. [17]
За час перебування України у складі СРСР ця проблема не ставилася взагалі. У середніх загальноосвітніх закладах був відсутній курс історії України. Крім того, історія несла ідеологічне навантаження, а її головним завданням було виховувати комуністичний світогляд.
У роки незалежності України вчені досліджують проблеми духовного відродження, розвитку національної освіти і виховання, окремі напрямки формування національної самосвідомості учнів.
У роботі ми будемо виходити з теоретичних засад формування національної свідомості, закладених у дослідженнях українських вчених: М. Боришевського, Г. Ващенка, Д. Віконської, В. Даниленка, О. Кульчицької, Ю. Липи, В. Москальця, Ю. Римаренка, І. Сікорського, Б. Цимбалюка, Д. Чижевського, М. Шлемкевича, В. Яніва та ін., у яких знайшли відображення українська національна ідея, духовність, демократичні засади навчання та виховання.
Проблеми виховання національної свідомості висвітлені у працях багатьох педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст. – В. Пачовського, С. Русової, С. Сірополка, І. Ющишина; прогресивних діячів України – Б. Грінченка, М. Грушевського, М. Драгоманова, І. Огієнка та ін., які вказували на важливість національного спрямування виховання молоді. 
Нові умови функціонування українського суспільства після проголошення незалежності привернули до цієї проблеми увагу широкого кола філософів: М. Возняка, В. Жмира, Ю. Римаренка, психологів – М. Боришевського, С. Максименка та ін., істориків – Б. Андрусишина, В. Борисенка, І. Дробота, В. Коцура, Л. Нагорної, І. Кресіної, педагогів – Т. Мацейків, В. Кузя, В. Костіва, В. Кравця, Н. Побірченко, Є. Приступи, Ю. Руденка, О. Сухомлинської, Б. Ступарика, Д. Тхоржевського, М. Шкіля та ін., на думку яких основою виховання національної самосвідомості є історико-культурна спадщина українського народу.
Проблеми етнопедагогіки і етнокультурного компонента шкільної історичної освіти досліджували Т. Мацейків, М. Стельмахович та ін.
Вивчення та аналіз психолого-педагогічної, філософської та історико-методичної літератури з досліджуваної проблеми переконують, що питання формування національної самосвідомості засобами історії ще не було предметом спеціального наукового дослідження. У сучасній методичній науці чітко не визначено, за допомогою яких засобів навчання повинен здійснюватися цей процес. 
Все це визначає актуальність роботи, яка спрямована на пошук і визначення шляхів та методичних засад формування національної гідності учнів.
Об’єктивна потреба спрямувати сучасну школу на вирішення цієї проблеми, актуальність її науково-методичного висвітлення зумовили вибір теми «Формування національної гідності особистості в умовах незалежної української держави».
Вибір учнів 7-9 класів зумовлювався тим, що вони є представниками свого етносу, носіями комплексу етнічних особливостей, рівень розвитку яких залежить від виховання. Учні цього віку уявляють себе особистістю, засвоюють цінності, норми і форми поведінки, характерні для дорослих. Їм властиве прагнення до самостійності, підвищення самооцінки, самовиховання, самовдосконалення.
Об’єкт роботи – формування національних і загальнолюдських духовних цінностей учнів у сучасній загальноосвітній школі.
Предмет роботи – формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю.
Мета роботи полягає у визначенні, обґрунтуванні методики – формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю.
 

Сучасний світ потребує людини з високим рівнем загальної культури, здатної швидко орієнтуватись і приймати оптимальні рішення в складних обставинах, у критичних ситуаціях; яка вміє долати власний егоїзм, вміє спілкуватись, розуміти, поважати думку інших.

Відродження та розбудова української держави обумовили виникнення проблеми відродження нації, що, в свою чергу, сприяло актуалізації таких понять, як державність, моральність, духовність, правосвідомість тощо. Зросли вимоги суспільства до моральних якостей особистості, яка повинна володіти знаннями про моральні, правові норми і правила, дотримуватись їх на практиці, усвідомлювати свої обов’язки.

Про посилення уваги державних інституцій до проблем правового виховання свідчить низка нормативно-правових документів. Зокрема, у Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти зазначено, що мета національного виховання конкретизується через систему завдань, загальних для всього суспільства вцілому, а саме: виховання правової культури і повага до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання про дотримання законів [3].

Про гостроту даної проблеми свідчить „Комплексний план дій з розвитку освіти в Україні на 2008–2011 роки”, зокрема розділ „Поліпшення виховної  роботи з дітьми учнівською та студентською молоддю, зменшення негативних впливів на них соціального середовища”.

Актуальність дослідження обумовлена і тим, що в сучасному суспільстві зростають соціальні небезпеки. Це – розшарування людей за матеріальними статками; підміна виховання – споживанням; громадянської активності – позицією „моя хата з краю – ні за що не відповідаю” [7]; утрата людьми моральної сутності власного життя, що позначається у зростаючій агресивності, інфантильності частини молоді, бездуховності [11]; підліткова злочинність, дитяча бездоглядність залишаються сьогодні складними соціальними проблемами, зберігається високий рівень криміногенної ситуації.

За І. Бехом, у вихованні особистості мірилом унормованості поведінки є її відповідність соціальним нормам, тобто вимогам суспільства, до якого належить індивід [6].

Тому одним із пріоритетних напрямків виховної роботи в школі є ціннісне ставлення до суспільства і держави, складовою якого є правосвідомість. Саме вона забезпечує розуміння функціонування політичної та правової системи в країні, сприяє розвитку критичного мислення особистості, розвиває позитивне ставлення до принципів верховенства права, посилює громадянську активність і прагнення брати участь у суспільному житті.

Розвинена правосвідомість виявляється в усвідомленні особистістю своїх прав, свобод, обов’язків, свідомому ставленні до законів та державної влади. Важливими якостями особистості є її законослухняність, готовність жити в гармонії із законом, уникати протиправних вчинків та дій; справедливість, почуття законності обраної мети, правомірність шляхів і засобів її реалізації; активна життєва позиція у правовій сфері [16].

У цьому контексті актуальності набирає значення саме організаційно-педагогічних завдань формування правосвідомості особистості, що і є основним завданням нашого дослідження.

Виходячи з того, що природа правової поведінки особистості залежить від способу засвоєння, рівня рефлективності, усвідомлення прийнятої норми, маємо всі підстави стверджувати: процес формування правосвідомості особистості – це засвоєння людиною правових знань, орієнтація в правовому полі, усвідомлення співвідношення суб’єктивного права та об’єктивного закону, прояв суспільно-активної правомірної поведінки, практичне перетворення правових відносин у напрямі їх прогресивного гуманістичного розвитку.

Поділяючи точку зору О.Майбороди щодо визначення правової освіти і правового виховання як цілісної системи, що охоплює всі сфери діяльності навчального закладу, сприяє вихованню правової свідомості, демократичних громадянських цінностей та поведінки всіх учасників освітнього процесу [13], пропонуємо власний педагогічний менеджмент вирішення означеної теми дослідження.

Основні здобутки проведеного дослідження

1.          Взявши за основу концептуальні положення відомих українських педагогів С. Русової, А. Волошина, Г. Ващенка, В. Сухомлинського, сучасних вітчизняних науковців Ю. Руденка, В. Каюкова, М. Стельмаховича, С. Стефанюка, які полягають в обґрунтуванні ефективності впровадження у виховний процес козацької педагогіки як частини української наукової педагогіки, що формує українського патріота, громадянина, людину певної професії, з яскраво вираженими якостями українського характеру та світогляду, високі лицарські чесноти, державотворчі прагнення, створили власну модель виховної системи та очікувані результати її функціонування.

2.          Спроектували орієнтовану шкільну модель особистості, вихованої на засадах козацької педагогіки.

3.          Визначивши основні компоненти моделі виховної системи, дібрали змістове наповнення модулів, яке відповідає психофізичним можливостям і віковим особливостям школярів і є ефективним засобом формування правосвідомості.

Так, тема „Вивчення історії українського козацтва” є основою духовного розвитку особистості, складовою частиною національного світогляду і поведінки дитини щодо ставлення до рідної країни, до всіх націй і народів.

тема „Збереження та продовження козацьких традицій, звичаїв та обрядів” передбачає формування в учнів розуміння загальнолюдської і народної моралі.

тема „Пошуково-дослідницька робота: збір, обробка і популяризація пісенного фольклору про козацтво” підпорядкований активізації морально-естетичної сфери формування громадянських якостей особистості.

тема „Психофізичний розвиток особистості засобами відродження традицій фізичного загартування козаків” гартує тіло та дух, розвиває волю, дисциплінованість тощо.

4.          Усвідомлюючи, що процес формування правосвідомості особистості є успішним лише за умови побудови його на рефлективно-вольових механізмах, які апелюють до її самосвідомості та творчого ставлення до суспільних норм і цінностей, а козацька педагогіка відображає сутність  педагогічних надбань і традицій українського народу, стержнем яких є національна ідея про непересічність особистості, наділеної почуттями волелюбності, розкутістю духу, прагненням до особистої свободи та незалежності держави, визначили засоби впливу на формування правосвідомості учня, а саме:

·             вплив на особливості сприйняття, емоційність, почуттєво-вольові компоненти, звички до дотримання норм;

·             вплив на рівень соціального досвіду: нормативно-правові норми, моральні, знання, вміння, навички людей нормативної поведінки;

·             вплив на формування позитивних мотивів діяльності: потреб інтересів, ціннісно-нормативних орієнтованих ідеалів, поглядів, світогляду тощо.

Висновки дослідження

1.          Концептуальні положення вітчизняної теорії правового виховання дозволяють виокремити роль правової освіти і розглядати формування правосвідомості особистості як складову ціннісного ставлення до суспільства і держави.

2.          Як галузь науки про виховання, козацька педагогіка має необмежені засоби та можливості загартування характеру людини, формування світогляду та виховання в неї лицарської духовності, стійкої громадянської позиції, здатності зміцнювати й захищати державу, жити і діяти за принципами гуманізму, милосердя, людяності, доброти, порядності, справедливості, совісті, толерантності.

3.          Отримані знання в процесі формування правосвідомості допомагають молодій людині увійти в доросле життя політично зрілими громадянами, зрозуміти цінності демократичного світу, усвідомити себе часткою великого українського народу, який створив цю державу і є у ній єдиним джерелом влади.

Список використаних джерел:

1.      Загальна декларація прав людини. – К., 1996.

2.      Закон України «Про освіту». – К., 1996.

3.      Інформаційний збірник Міністерства освіти України №13. – 1996.

4.      Конституція України. – К., 1987.

5.      Основні орієнтири виховання учнів 1–12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма. – Тернопіль: Навчальна книга, 2008.

6.      Бех І. Сучасне виховання: інноваційні горизонти / І.Бех // Завуч. – 2008. – №22.

7.      Варава В. Quo vadis? Куди йдеш? / В. Варава // Завуч. – 2008. – №22.

8.      Васильцова Н. Зворотній зв’язок / Н. Васильцова //Завучу усе для роботи . – 2011. – №7–8.

9.      Іова В. Про формування правомірної поведінки в контексті правової соціалізації / В. Іова // Виховна робота в школі. – 2005. – №11.

10.  Іова В. Формування правової культури особистості на засадах духовності: навчально-методичний посібник / В. Іова. – Хмельницький: Абетка, 2001.

11.  Козенко Ю. До питання правової соціалізації особи. Соціалізація особистості: культура, освітня політика, технології формування: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених і студентів. – Суми: Вид-во СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2011.

12.  Кучеренко Т. Система правової освіти та виховання / Т. Кучеренко // Виховна робота в школі. – 2005. – №11.

13.  Майборода О. Управління системою безперервної правової освіти / О. Майборода // Виховна робота в школі. – 2005. – №11.

14.  Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання / Ю. Руденко. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2003.

15.  Ситник Г. Правове і превентивне виховання учнівської молоді / Г. Ситник. – Рівне, 2003.

16.  Технології формування ціннісного ставлення особистості до суспільства та держави // Науково-методичний вісник / авт. упоряд. Н. Гавриш, Г. Ситник. – Рівне, 2009. – Вип. IV.

17.  Харківська Н. Правова освіта має бути безперервною / Н. Харківська // Виховна робота в школі. – 2005. – №11.